МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ РІДНОЇ МОВИ

СЛОВО – ТО МУДРОСТІ ПРОМІНЬ,
СЛОВО – ТО ДУМКА ЛЮДСЬКА.
ОЛЕНА ПЧІЛКА

Щороку 21 лютого увесь світ долучається до святкування Міжнародного дня рідної мови, або Міжнародного дня материнської мови (в англ. варіанті International Mother Language Day). На XXX сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, що проходила 26 жовтня — 17 листопада 1999 року в Парижі, було оголошено про «підтримку мовного, культурного різноманіття та багатомовності».

Для кожного з нас рідна мова є важливим елементом культурної свідомості. Вона накопичує традиції й досвід попередніх поколінь і дозволяє передати їх нащадкам. Мова — це історія народу, його світогляд. Саме тому так важливо пам’ятати свою історію, своє коріння, звичаї і традиції батьків, народу, шанувати і продовжувати їх. Мова є душею нації, її генетичним кодом, у її глибинах народилося багато з того, чим може пишатися наш народ. Як море починається з річки, так українське слово – з писемності. Наше слово набирало сили на пергаментах Нестора-Літописця, шліфувалося у творах Григорія Сковороди, Івана Мазепи, поглиблювалось під пером Івана Котляревського, Тараса Шевченка, удосконалювалося пізніше І. Нечуєм-Левицьким, П. Мирним, М. Коцюбинським, Л. Українкою, іншими видатними українцями. Нехай материнське слово буде для всіх нас оберегом.

ОЛЕНА ПЧІЛКА
Малюємо словом красу України,
Безмежні простори, ліси і поля.
Словами збагатимо душу дитини,
Бо це найрідніша і мила земля!
Бо це твоя мова жива, світанкова,
Її ти повинен по світу нести.

Складемо в віночок словечко до слова.
Й відкриємо з ними світи.
Бо все починається з рідної мови....

Обов’язок кожної людини — вивчати, знати та неодмінно берегти рідну мову. Народ, який не усвідомлює значення рідної мови, її ролі в розвитку особистості, не може розраховувати на гідне місце в суцвітті народів.

Ю. Рибчинський.
Мова наша, мова —
Мова кольорова,
В ній гроза травнева.
Й тиша вечорова.
Мова наша, мова —
Літ минулих повість,
Вічно юна мудрість,
Сива наша совість.
Я без тебе, мово,
Без зерна полова,
Соняшник без сонця,
Без птахів діброва.
Як вогонь у серці
Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.

Людмила Мовчан,
доцент кафедри української
та іноземних мов