До 150-річчя від дня народження Лесі Українки

25 лютого 2021 року виповнюється 150 років від дня народження Лесі Українки (Лариси Петрівни Косач-Квітки) – видатної української письменниці та громадської діячки, однієї з центральних постатей національної культури.

Дитячі роки Лесі минали на Поліссі, у краю соснових борів, таємничих лісових озер, росистих лук. Дівчинка росла веселою і жвавою, була здібною і працьовитою, товаришувала із сільськими дітьми. Разом з братами і сестрами брала участь у народних святах. Одягали українські костюми, співали пісні, гралися в народні ігри. Волинський фольклор вражав дівчинку своєю міфологією з її мавками, перелесниками, русалками. Маленька Леся так повірила в існування лісових істот, що вночі таємно бігала в ліс шукати мавку. Пісня, казка, легенда на все життя полонили уяву майбутньої поетеси. Леся рано почала складати вірші. Батьки їй у цьому допомагали, а вона говорила: «Поезія є всюди, хоч не всякий її бачить».

У віці 10 років дівчинка захворіла на туберкульоз кісток і відтоді хвороба не залишала її. Леся витримала кілька операцій, часто виїздила на лікування в Крим, Одесу, Болгарію, Німеччину, Італію, Єгипет, Грузію. Її життя стало постійною боротьбою.

Леся дуже любила малювати і грати на фортепіано, вважаючи, що з неї був би кращий музика, ніж поет. З болем прощалася з інструментом, якому виливала всі свої радощі. Хвороба призвела до того, що дівчинка зовсім не ходила до школи. Але з її наполегливістю, старанням, працьовитістю здобула глибокі знання. Особливо добре знала літературу – вітчизняну і світову. Вивчила 10 мов, що давало їй змогу читати в оригіналі твори багатьох письменників світу і перекладати їх. Дядько Лесі (Михайло Драгоманов) ввів дівчинку у світ культури різних народів, консультував із найрізноманітніших питань.

Уперше ім’я Лесі Українки з’явилось у журналі «Зоря», де було надруковано вірш «Конвалія», коли їй виповнилося 12 років. Потім у Львові вийшла перша поетична збірка, названа дуже романтично і символічно – «На крилах пісень».

Боротьба і праця – таким було життя. Було і перше кохання, яке боязно ступило на тінисту терасу в невеличкому містечку біля Ялти, де Леся Українка лікувалася. Заглянуло в очі, посміхнулося щирою посмішкою і навіки поселилося в серці. Їм було добре вдвох. Сергій Мержинський, революціонер-романтик, був закоханий у Лесині очі, в яких стояла лісова прохолода, надвечірня зажура, тепло сонця. Але коротким було щастя. Він помер у неї на руках.

Тим часом слава поетеси поширювалася Україною. Незважаючи на важкий стан, матеріальну скруту, письменниця працювала в якомусь напруженні, ніби поспішаючи. Сказати хотілося багато, а часу залишалося мало:

1911 р., літо – драма-феєрія «Лісова пісня»;

1911 р., осінь – драматична поема «Адвокат Мартіан»;

1912 р., весна – драма «Камінний господар»;

1913 р., весна – драматична поема «Оргія».

До останніх днів хвора Леся зберігала бадьорість настрою і духу. Вона померла в грузинському місті Сурамі 1 серпня 1913 року. Тіло перевезли до Києва і поховали на Байковому кладовищі.

Велику спадщину залишила нам Леся Українка. Її твори перекладені багатьма мовами світу, увійшовши у безсмертя. Це зірка, яка не згасла і не згасне, допоки ми, українці, будемо читати, пам’ятати та прославляти Велику Доньку Українського Народу. Але кожен повинен відкрити цю поезію для себе сам, узяти те, що потребує.

 

Я прилину до вас

Першим вітром тужливим весняним.

Журавлиним ключем

Прилечу із натомлених дальніх доріг.

Повернуся сюди

Солов’їними первопіснями,

Рушником обернусь

В прадідівський святий оберіг.

Коли перші громи розітнуть

Чисте небо промінням вогненним,

Коли гомін лісів відгукнеться вам

Смутком тужливим моїм,

Отоді спом’яніть, я прошу вас,

Отак всі про мене,

Щоб цей спогад у вічні

Незнанні світи долетів.

 

Оксана Колесник,
ст. викладач кафедри української
та іноземних мов, к. філол. н.